Особливості хоку

Дива Японії

Японці живуть скромно у будинках з розсувними дверима та стінами , сплять на солом’яних матах – татамі. На весь світ відома чайна церемонія – відпочинок душі, смак чаю, тиха музика, легкі невимушені розмови.

Ікебана – мистецтво складання букетів.  

Орігамі – складання фігурок із паперу.

Основу японської кухні складає рис, риба, багато продуктів моря. Національний одяг – кімоно. Бойові мистецтва – дзюдо, карате, кендо.

Національні риси характеру – ввічливість, доброзичливість, бажання дарувати одне одному подарунки. Японська ввічливість – це мистецтво не потрапляти в складні ситуації, що принижують інших.

                 Життя і поезія японського митця Мацуо Басьо

Мацуо Басьо – найвидатніший поет Японії.

За свідченням сучасників, Мацуо Басьо був невисокого зросту, струнким, із тонкими рисами обличчя. Як і всі буддисти, брив голову. Також  говорять, що він був людиною спокійною, поміркованою, надзвичайно турботливою, щедрою і вірною. Він усе життя бідував, але ніколи не прагнув до збагачення.

Поет народився в 1644 р. в місті Уено провінції Іга в родині небагатого самурая Мацуо  Єдзаемона.  При народженні хлопчику дали ім’я Дзінсітіро, а коли він досяг повноліття, то одержав ім’я Мунефуса. Коли ж став писати, то взяв літературний псевдонім Басьо.

Мацуо Басьо ще вдома отримав гарну освіту. У 9 років майбутній поет став служити при дворі місцевого володаря.

Перший вірш Басьо датується 1662 р. Через два роки два його вірші увійшли до антології японської поезії. З 1672 р. Мацуо Басьо перебував на державній службі в Едо (Токіо). Оскільки життя чиновника його не приваблювало, він став учителем поезії, а згодом створив власну школу.

Незабаром Басьо став відомим поетом, у нього з’явилися послідовники. Один з учнів Басьо, син багатого торговця, вмовив свого батька подарувати вчителеві невелику хатинку коло озера в передмісті Едо. Біля хижини учні посадили бананові дерева. Оселю поета називали «Басьо-ан» («бананова хижка»), а її господаря – «Той, хто живе в банановій хатині», а потім ще простіше –« Басьо» («бананове дерево»). Поет нарешті відчув себе щасливим, він мав тепер змогу спокійно творити.

Узимку 1682 р. в Едо сталася пожежа, яка знищила більшу частину міста. Згоріла й «бананова хижка» Басьо. Ця сумна подія спонукала його вирушити в мандри країною. Він мандрував близько 10 років.

Друзі відбудували його хижку. Але Басьо лише іноді повертався до неї, щоб через деякий час знову вирушити в дорогу. Поет пройшов пішки через усю Японію. Підсумками його мандрів стали ліричні щоденники: «Кістки, що біліють у полі», «Листи мандруючого поета», «Подорож до Касима», «Глибокими стежками».

У 1694 р. Мацуо  Басьо вирушив у подорож  до Осаки. Саме в цьому місті він і помер. Та вірші його продовжують жити. Сьогодні їх знають не тільки в Японії, а й в інших країнах світу. Це стало можливим завдяки перекладачам. Українські читачі ознайомилися з поезією Мацуо Басьо у перекладах М.Лукаша, І.Бондаренка, Г.Туркова.